Друга світова війна для херсонців пройшла під окупацією. ВВВ розпочалася 22 червня 1941 року, а Херсон окупували 19 серпня 1941 року. І звільнили лише 1944 року. Більшу частину свого військового життя херсонці провели пліч-о-пліч із солдатами Третього рейху. Нові «господарі» у всьому встановили свої правила, і у воєнні роки місто жило під мелодії Вагнера. Більше на kherson-yes.com.ua.

Німецький устрій у кожному будинку

Попри тривалі бої за місто, на момент окупації у місті все ще мешкало приблизно 90 тисяч людей. Історій про те, як фашисти чинили з українцями, є безліч. Гетто, концтабори, масові вбивства. Німці занапастили багато життів. Але в окупованому місті постійно проживали херсонці.

Їхній побут змінився, хоча здалеку і був схожий на колишній. Відступаючи фашисти знищили значну частину міста. Вони руйнували заводи, фабрики, житлові будинки. Але в період окупації місто існувало. Працювали маленькі продовольчі крамнички. Більшість товарів там були з Німеччини, хоча і не для всіх. Також був ринок. Місцеві мали змогу придбати свіжі продукти один в одному.

Третій рейх був упевнений у своїй перемозі, і в усіх окупованих територіях вони починали насильно нав’язувати німецьку культуру та мову.

У Херсоні було організовано мовні курси. Місцевих добровільно-примусово змушували відвідувати їх та вивчати німецьку мову. У розвагах у херсонців на той час вибору не було. Нацисти обмежували свободу населення. Була введена комендантська година та заборона на зміну місця проживання навіть у межах міста. І тому херсонці були змушені відвідувати різні постановки, п’єси, кінопокази, які їм нав’язували нацисти. Єдина розвага, яка залишилася у місті за часів окупації — театри та кінотеатри.

Перші театри

Перший театр міста було вирішено заснувати ще 1883 року. Губернатор Ерделі вирішив, що херсонцям потрібен театр. На той час театри відкривалися практично кожному місті. Почався стрімкий розвиток театральної промисловості.

В основу херсонського театру ліг знаменитий Одеський оперний театр. Офіційно його відкрили лише 1889 року. Таке довге будівництво не було чимось дивним для тих часів. Але проіснував він лише до 1922 року. Хоча ще у 1830-х роках, у Херсоні були перші наміри привчити городян до театрального мистецтва. Але справді за духом прийшов херсонцям Український музично-драматичний театр. Його відкрили у 1936 році та саме він «прожив» із херсонцями весь період окупації. Після звільнення міста трупа театру виступала перед солдатами Червоної Армії, а деякі були частиною фронтових бригад. Вони роз’їжджали лінією фронту і виступали перед солдатами.

Будівля театру вціліла під час відступу німців, але вона була замінована і вибухнула за кілька днів після звільнення.

Кінотеатрів у місті було чимало. Херсонцям дійсно сподобався синематограф. Кінотеатр «Спартак» взагалі розмістили в старій будівлі єврейської церкви.

У період фашистської влади над містом у театрі та кінотеатрі транслювали спеціально розроблені у Третьому рейху фільми з антисемітським ухилом. В них фашисти намагалися донести чому євреї небезпечні. Фашисти велику увагу приділяли владі кінематографа. Ще в 1933 році вони зрозуміли, що через екрани можна керувати людьми та розпочали знамените чищення кінематографа. Для цього у Третьому рейху навіть був окремий відділ. Тоді ж, 1933 року, побачили світ перші пропагандистські фільми – “Юний гітлерівець Квекс”. Пропаганда була передбачена будь-якого віку, мала велику силу. У 2019 році Тайка Вайтиті зняв фільм “Кролик Джоджо”, в якому тонко висміяв всю систему нацистської пропаганди. Адже і насправді вона доходила до безглуздих моментів.

Херсонців не вдавалося переманити на свій бік. Даних про кількість глядачів таких фільмів не збереглося. Хоча німці мали звичку документувати практично усі.