Політика – це жорстка гра, в якій немає місця жінці. Так вважали споконвіку. Подібна думка була сформована під впливом моделі суспільства, де жінка – це вогнище, а чоловік – здобувач, захисник та голова всьому. Через це жінок у політиці нерідко не сприймають серйозно. Хоча у 21 сторіччі це вже відійшло на другий план. У світі є десятки історій жінок-політиків, які змогли довести, що вони нічим не гірші, а іноді навіть кращі.
Херсонська область стала винятком. У політичному житті міста були ключові жіночі постаті, які могли вплинути на історію і не лише. Більше на kherson-yes.com.ua.
Жінка, яка не «поступається» чоловікам-політикам
Зоя Бережна досить відомий депутат у Херсоні. А одного разу вона навіть була тимчасовим мером міста. Але вона запам’яталася херсонцям зовсім не цим, а, на жаль, типовою історією українських політиків. Невелика зарплата та велике майно.
Народилася Зоя Яківна у Волинській області, але навчалася у Херсоні та після цього, так і залишилася жити та працювати у місті. За своєю профільною освітою Бережна вчитель. Вона навіть встигла попрацювати вчителем у 1984 році, а через два роки стала директором Херсонської ЗОШ №9. Швидке кар’єрне зростання.
Посаду директора школи займала довгих 15 років. Викладацька робота не заважала їй займатися суспільно-політичною діяльністю. А у 1994 році вона стала депутатом Комсомольської ради, а потім депутатом Херсонської міської ради.
Через обов’язкову приналежність до якоїсь партії, Зоя Бережна у свій час обиралася від Народного блоку Литвина, а потім від Партії регіонів. У 2012 році відбувся, напевно, найбільший стрибок у її кар’єрі — вона стала в.о. мера міста. Хоча до цього була секретарем міської ради. Прийшла вона на місце Володимира Сальдо. Але у 2014, на чергових виборах мера у Херсоні, Бережна програла. Після чого склала з себе повноваження секретаря міської ради та в.о. міського голови.
У 2018 році згідно з декларацією Бережна заробила лише 11 746 тисячі гривень. І при цьому мала величезні заощадження та майно у вигляді квартир та земельних ділянок. На жаль, але Зоя Бережна дуже добре навчилася грати за чоловічими правилами у політиці та уподібнилася до типових політиків.
Справжня жінка-мер
Людмила Коберник також не була уродженкою Херсона. Вона народилася у Хмельницькій області. І також була вчителем. Є щось спільне у жінок-політиків у Херсоні. І Коберник та Бережна не херсончанки, вчителі за освітою. Чи може в цьому і секрет шляху в політику?
Свою політичну кар’єру Коберник розпочала у 80-х. Тоді їй довелося непросто. У радянські часи жінці пробитися на керівну посаду було практично неможливо. Реально, але дуже складно. Але більш-менш значні поступи політичними сходами в неї стали відбуватися на межі незалежності України та розвалу Радянського Союзу. 1990 року її було обрано депутатом міської ради. Незабаром вона стала головою Корабельної районної ради. І мешканці запам’ятали час її керування, як одне з найпродуктивніших та найуспішніших для городян.
Фінансування цього району було одним із найбільших, що дозволило зробити багато хорошого. Ремонтувалися школи, дороги, лікарні. Одразу було видно, що Коберник прийшла виконувати свою роботу, а не набивати кишені.
Передвиборчі перегони для Людмили Іванівни були непростими. Вона конкурувала з шістьма чоловіками, які в усьому вважали себе найкращими та гіднішими крісла мера. І 1994 року вона стала мером міста. Людмила Коробейник подавала великі надії як політик. Але, політика це брудна гра. І мало хто в неї йде і йшов заради добрих справ.
Коберник пробула лише один термін мером, а потім її просто прибрали. З абсолютно безглуздої причини. Спочатку її звинувачували у крадіжці дивана з мерії, а потім «повісили» на неї витрати державних коштів на особисту охорону в сумі 15 тисяч гривень. Хоча все було зовсім не так. Людмила Коробейник не тільки вміло керувала містом, а й не боялася великих дядечок зі столиці. Київські чинуші та багаті люди, заради власного розшуку, намагалися «керувати» містом, а вона збиралася їм завадити. За що й заплатила велику ціну. Людмила Іванівна отримала шість років із повною конфіскацією майна. Підстав на справу для неї нашкребли по всіх засіках.
Попри всі зусилля та залякування в СІЗО, Людмила Іванівна подала апеляцію та отримала 3 роки випробувального терміну, 4 роки умовно, штраф та заборону на зайняття подібної посади.
Причиною цього була приватизація, що набрала на той час обертів. А Коберник була проти цього. Без її підпису як захід не можна було це провернути. І її прибрали.
Померла Коберник у 2020 році в Москві, але поховали її в Херсоні.
Волонтер проти політики
Катерина Гандзюк багато чим займався у своєму житті попри свій молодий вік. Народилася та навчалася Гандзюк у Херсоні. Її політична діяльність розпочалася з 2003 року, коли вона очолювала громадську організацію «Батьківщина молода» від партії «Батьківщина». Також Катерина була активною учасницею Помаранчевої революції. І 2006 року стала депутатом Херсонської обласної ради від БЮТ. Але херсонці її запам’ятали не тільки як політика, а як борця із політичною несправедливістю. 2012 року вона стала співзасновником Агентства цивільної журналістики «МІСТ». На сайті «МІСТ» публікували спочатку проблеми місцевої політики, а потім і контролювали державні закупівлі та займалися антикорупційними розслідуваннями. Загалом писала дуже неугодні речі для політиків.
Політична кар’єра Гандзюк не була блискавичною чи вразливою. У 2014 році знову була обрана депутатом до Херсонської міськради, а наступного року була виключена. Небезпечною вона була для темних справ політиків, особливо для проросійських політиків. У 2017 році конфлікт із проросійськими херсонськими політичними силами вийшли на загальний огляд. Поліція не підтримала Катерину. Але конфлікти Гандзюк мали не лише з місцевими політиками. Багатьом вона стала поперек горла. За таку її активну позицію на Гандзюк було скоєно замах, внаслідок якого вона загинула. Дівчину облили кислотою та у 2018 році її не стало.
Більше жінок у політиці
Попри те, що досвід херсончанок у політиці не можна назвати легким чи щасливим, це не означає, що жінкам варто боятися йти в політику. Світу та Україні давно вже час зрозуміти, що жінки необхідні політиці. Але як їх туди залучити?
Політологи стверджують, що забезпечення гендерних квот при виборах має забезпечити жінкам місце у міських радах та Верховній раді. Коли жінка вирішує піти в політику, вона повинна знати, що на неї чекають реальні шанси, а не боротьба з млинами. Теж стосується і партій. Жінкам-політикам потрібна підтримка не лише у вигляді наданого місця, а й фінансової підтримки різних фондів.
Але важливим є і менторство. Підтримка, керування, наставництво жінок-політиків іншими досвідченішими політиками. Це змусить ставитися до жінок серйозніше. І дозволить їм отримувати знання безпосередньо від людини, яка сама вже досягла багато чого.
Історії жінок-політиків змогли довести, що жінки здатні мати такий же холодний і розважливий розум, як і чоловіки. Маргарет Тетчер – “залізна леді” – стала яскравим прикладом того, як жінка здатна приймати рішення, на які не кожен чоловік був би здатний.
Навчання та залучення жінок у політику має стати першорядним обов’язком держави та партій. Новий погляд на речі може призвести до несподіваних успіхів.