У Першу світову війну доля помилувала Херсон, але нова війна не віднеслася так поблажливо ні до херсонців, ні до міста. З 1941 по 1944 роки місто було під німецькою окупацією. І все це залишило незабутній слід на обличчі міста. Більше на kherson-yes.com.ua.

П’ята влада серед перших

Борис Горбатий, у 1944 році він був власкором «Правди», йому пощастило бути одним із перших, хто потрапив до звільненого Херсона. Перед ним пристало зруйноване місто у всіх сенсах цього слова. Крім розбитих, підірваних і розвалених будов, були розкрадені житлові будинки, розграбовані магазини, і взагалі все, що мало хоч якусь цінність для злодіїв.

Все, що фашисти не змогли зруйнувати, вони замінували. Адміністративні будівлі, житлові будинки, будови культурної значущості, причали, порти, елеватори – все замінували. Коли Червона Армія увійшла до міста, то одним із перших занять було розмінування міста. Один із місцевих мешканців зумів знешкодити вибухівку під елеватором. Цей вчинок врятував важливий об’єкт для херсонців, але так не пощастило театру. Годинниковий механізм німецької бомби спрацював уже після звільнення Херсона.

Коли до міста увійшла Червона Армія, там знаходилося всього 50 осіб. Хоча до війни у місті проживало майже 97 тисяч херсонців.

Попри те, що в період окупації німці намагалися підтримувати міста та підприємства в робочому стані, при їхньому відступі вони руйнували абсолютно все. Так, у Херсоні не залишилося жодного вцілілого та придатного до роботи підприємства. Майже три тисячі житлових будинків було зруйновано. Під їхніми уламками могли залишатися люди. Фашисти не побоялися навіть руйнувати університети, театри, музеї та школи.

Разом із пресою та Червоною Армією до міста приїхали партійні працівники. У березні 1944 року розпочалося відновлення партійних апаратів у Херсоні. 77 первинних парторганізацій створили на руїнах зруйнованого міста. Насамперед у Херсоні відновили роботу міської Ради. На нього поклали обов’язок керувати відновлювальним процесом зруйнованого господарства.

Херсонців не кинули одних у біді. Відбудувати міста допомагали як фронтові, так і робочі бригади. До міста навіть приїжджали люди з інших галузей для відновлення міської інфраструктури. Велику допомогу надавали як держава, так і робітники Москви, Ленінграда, Тбілісі, Свердловська, але й інші міста не залишили осторонь.

Трудовий героїзм

Про героїзм військових на фронті багато говорили. У їхню славу зводили пам’ятники та стели, але був після війни ще один момент гідний вихваляння — героїзм робочих. Херсон не єдине місто, в якому було таке явище. 1944 року херсонські підприємства вже почали випускати готову продукцію.

Консервний завод, уже у серпні 44-го отримав два турбогенератори, електростанцію, та інше необхідне для відновлення роботи, та відновив роботу. Після звільнення міста населення, що залишилося і нові мешканці знаходилося в ситуації тотальної економії електроенергії. Нові генератори для заводу були просто життєвою потребою. Це дозволило і виробництвом займатись, і не залишати населення у темряві.

Трудовий героїзм у сфері відновлення міст, проявлявся не тільки у його межах, а й в інших містах. Так, 1945 року завод ім. Петровського отримав 35 вагонів будівельного лісу, 10 вагонів цементу, асфальту, покрівлю, арматурне залізо та багато іншого, що стало у пригоді при будівництві нових будинків. Зі Свердловська надіслали електростанції, трансформатори, амперметри та інше подібне обладнання. Робітники за сотні кілометрів від Херсона працювали, перевиконували план, щоб допомогти постраждалому місту.

Комсомольські бригади

Від фашистської окупації постраждав не лише Херсон. Уся територія України була під окупацією. Тому для швидкого відновлення міст виник рух за створення фронтових та комсомольсько-молодіжних бригад. Новий рух виник дуже швидко. Вже в червні 1944 року вони створили основні групи, які змагалися один з одним.

Крім руйнувань, війна завдала ще й великих людських втрат. На фронт забирали всіх. Лише у столицях чи на якихось стратегічних підприємствах, існувала броня від призову на фронт. Через це після звільнення Херсон зіткнувся із відсутністю робітничих професій, а без них відновити місто було неможливо. Тому багато уваги приділялося перепрофілюванню або поглибленню у вже наявній професії.

Особливо відчувалася нестача будівельників. Фронтова бригада консервного заводу швидко перепрофілювалася на малярів та тинькарів.

Бригада покрівельного заводу ім. 8 березня за одну зміну робила 200-250% від закладеної норми. У Херсоні 1944 року працює 38 комсомольсько-молодіжних бригад, а 1946 року — 1424 бригади. Всі знали, заради чого вони трудяться, і з великим бажанням починали відновлювати місто.

Крім відновлення в межах міста, була необхідність займатися й областю. Нацистські окупанти грабували та руйнували не лише місто, а й села. Їхньою метою були колгоспи. Вони руйнували будинок, або вивозили, або знищували сільськогосподарську техніку, забирали всю, абсолютно всю худобу. Тим самим прирікаючи людей голосом. І все це теж потрібно було відновлювати.

Семимильними кроками

З кожним роком темпи відновлення рідного міста лише прискорювалися. Заводи та фабрики за один рік робили по шість річкових норм. Досвід херсонських заводів переймали та в інших містах. Так, О.Матвєєв, токар заводу ім. Комінтерна зробив за два роки шестирічну норму і став засновником соціалістичного змагання за роботу на станках без ремонту. Його приклад стали наслідувати працівники Києва, Чернігова, Дніпропетровська та інших міст.

Після закінчення війни до Херсона приїхало близько 10 тисяч колишніх солдатів. І це ознаменувало початок нових «змагань». «П’ятирічку за два роки!!» – не просто слова. Робітники на території всієї країни ставили нові рекорди з виробництва та виконання планів. Як цілими фабриками, так і конкретні робітники.

Успіхи херсонських робітників принесли місту в 1949 році надприбуток розмірі 29 мільйонів карбованців. Завдяки прибутку та відмов від дотацій довоєнні обсяги виробництва почали повертатися вже 1946 року. Таке трудове прагнення викликало лише захоплення.

Завдяки трудовому героїзму все нове, що створювалося в місті, було набагато краще за колишнє. Їх інтерес оцінювався належним чином результатами їх роботи. 1950 року завод ім. Г.І. Петровського збільшив свою продуктивність у п’ять разів у порівнянні з 1940 роками.

Налагоджувалося і суднобудівне провадження. У 1953 році на воду зійшли танкери “Херсон”, “Грозний”, через рік – “Каховка”, “Поті”, “Керч”, а в 1955 – “Самарканд”, “Очаків”, “Григорій Вакуленчук”.

Херсонські робітники не забували за побутовими справами творити красу. Херсонський бавовняний комбінат вже 1954 року переробляв 23,6 тонни пряжі, а 1956 року вже отримали перші метри тканини. Краса велика сила. Ще через два роки кількість ткацьких верстатів досягла 8,5 тисячі штук. Ткацьке виробництво відновлювалося повільно, через незвичайні робочі установки та не першорядність виробництва. Насамперед приділялася увага критичним інфраструктурам та життєво необхідним продуктам. Але це все одно не завадило заводу виробляти рекордну кількість тканини.

До кінця 50-х поновили роботу силікатний завод, хлібний, текстильний та інші дрібні фабрики. 1958 року консервний завод випустив 100 мільйонів банок консерви.

Успіхи, яких вдалося досягти при відновленні Херсона після воєнних дій, було результатом успішної та злагодженої роботи партійних та комсомольських організацій, профспілок. Наприкінці 50-х у місті працювало майже 10 тисяч передовиків. Все це приносило не лише користь Херсону, а й державній скарбниці. Багато мільйонний прибуток вносив свій внесок в економіку країни, що відновлює.